Краса України, Поділля!

Володимир ГЕТЬМАН

Володимир ГЕТЬМАН

Поділля… Подільська височина чи плато – пряма або зворотна морфоструктура – як геоморфологічна форма рельєфу України “підтримує” на її карті переважаючий напрям простягання основних оро та гідрографічних (від грецької орос і гідро – гора і вода) одиниць – з північного заходу на південний схід. У такому напрямку тягнуться гірські хребти Українських Карпат, Придніпровської височини (на Правобережжі) і Придніпровської низовини (на Лівобережжі), а також річкові артерії Дністра, Південного Бугу і Дніпра (до Запорізьких порогів). Причина у тому, що Подільська височина знаходиться на схилі Українського кристалічного щита, який для неї є фундаментом і також простягається у цьому ж напрямку: від Овруча (Словечансько-Овручський кряж) і аж до Приазов’я(Меотиди). Власне, Український кристалічний щит, будучи прадавньою сушею (біля 3,5 млрд. років тому) і водночас першими горами – “Українськими Гімалаями”, і започаткува взагальну закономірність рельєфу теперішньої України: спрямованість з північного заходу на південний схід. Не є винятком і виокремлений орографічний масив Подільської височини – Товтри або Медобори, що своєрідним ланцюгом оперізують Поділля у тому ж керунку.

Центральна частина Західного Поділля, до якого, власне, і відносяться Товтри – майже ідеальна рівнина. Південніше, в сторону Дністра, маємо ряд плоских, витягнутих з півночі на південь плакорів (межиріч), які чергуються з глибокими каньйоноподібними (від ісп. каньйон – труба) долинами. Нині ці плакорні (від англ. плакос – рівнина) межиріччя розорані на 80 відсотків, лісів – десята частина. В історичний час тут переважали широколистянолісові ландшафти (які збереглись ще у Товтрах). Плоскі вододільні рівнини були покриті лучними степами (сьогодні – поля).

Для горбогірних місцевостей Поділля характерні урочища вододільних останців, балок і ярів, зарослих кущами колючого терену, жостеру (крушини ламкої або вовчих ягід), кизилу або дерену (шайтан-дерево), бруслини тощо). Красиве по своєму Тернопільське Поділля! Це – то просторі до широчіні, майже плоскі, тослабо розчленовані, злегка хвилясті (як морська гладінь у штильову погоду) лесові рівнини (лес – суглинок, на якому сформувались чудодійні українські чорноземи!).

Ближче до річок: живописні яружно – балкові місцевості! Милують око розкидані павутиною древні і сучасні (утворені водною ерозією) лощини, ложбини, видолки з пологими схилами. Фрагментарно виринають з поміж них призабуті в Україні віковічні, патріархальні, величні діброви (дубняки). Що стосується річкових долин Поділля, то вони з крутими схилами (особливо у Придністров’ї – до150–200 м глибиною). Ці схили покриті низькорослими лісами і кущами з граба, в’яза, липи, ліщини, бруслини тощо. Буває: там, де річки утворюють “гадючині” меандри (закрути) – схили похилі, з серією ступінчатих терас. Ось такі вони розмаїті і розкішні, просторі і спокійні, величні і милі подільські ландшафти!

Смотрицький каньйон

Смотрицький каньйон

Не тільки чарівною красою природи, а й захоплюючою історією багатий Подільський край. Майже два (ІV–ІІІ) тисячоліття до Р. Х. (тільки вдумайтесь – це як від початку нашої ери до сьогоднішнього часу по тривалості) – подільська земля була заселена нашими далекими пращурами, які складали велику і загадкову, високо розвинуту на той час (адже жили у збудованих прамістах) трипільську цивілізацію. На якій мові вони говорили і як себе називали? Невже розум ноосфери, наукова думка високого інтелекту не відшукає закопану у землі пам’ять про людей, названих дуже просто – від місця першої знахідки їхнього сліду – с. Трипілля. А вони жбо – трипільці, записали пам’ять п’ятишеститисячної давності про себе у символах власної матеріальної і духовної культури.

Врешті, дещо вже знаємо. Відомий дослідник давньої писемності, шумеролог Анатолій Георгійович Кифішин розшифрував такі символи на пісковиках Кам’яної могили побіля с. Терпіння під Мелітополем. Загалом, трипільська археологічна культура охоплює весь лісостеп і степ України. Можливо, вона (Шилов Юрій Олексійович саме так і вважає) має само назву: Аратта, Оріяна – перша у світі держава.

Отож, орали подільську землю аратти, оріяни, що заснували цю прадержаву. По собі залишили вони живу пам’ять у назві селища Оратів на Вінничині. У VІІ–ІІІ ст. до н. е. подільську землю обробляли племена скіфів-орачів, які належали до великої тогочасної держави – Великої Скіфії. Вони залишили і свій “слід” у нашому українському генетичному коді. Нинішні, корінні, подоляни (чоловіки): статечні, кремезні, трохи флегматичні, зі спокійним і виваженим характером – то все від широколицих, із солом’яним волоссям і голубими очима, скіфів-землеробів.

У ІІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е. до Поділля з півдня доходили володіння наступників скіфів – сарматів. Відгук тих часів дійшов навіть до XVІІ ст., коли на європейських картах терени теперішньої України надписували як Сарматія. А у Немирові, на Вінничині, у 1672 р. турки оголосили князем новоствореного Сарматського князівства Юрася Хмельниченка – сина славного Богдана. Та справжніми господарями подільської землі у першій половині І тис. н. е. (ІІ–VІ ст.) були наші предки, по слов’янській лінії – анти. Ніхто не знає сповна звідкіля взялося їх імення (можливо, від латинян, з якими вони були у сусідських зносинах).

Проходили через Поділля і гуни (хуни), з вождем Аттілою, і жорстокі авари, про яких в І.Франка навіть збереглась народна поговірка: “Обри, обри, ховайся добре!” По антах уздовж подільської річки Південний Буг жили племена бужан, до них – дуліби (дудлеби). Назва етноніму “дуліби” (дудлеби на германській вимові – dudl gebl) пішла від готів, які проходили тут коридором (який, власне, розділив східних і західних слов’ян) в епоху переселення народів. Готи запримітили особливі музичні обдарування місцевого люду, що грав насвоєму інструменті – дуді (шкіряний мішок з отворами, в які вставлені дудки). Відомо ж бо народну пісню “Заграй мені, дударику, на дуду”. Отож, готи й дали назву дулібам.

Знала подільська земля і смертоносний смерч монголо-татарської орди… Але особливо славною сторінкою в історії Поділля є Козацька доба. Згадаймо і пошануймо доблесних козацьких полковників: брацлавського – Данила Нечая, вінницького – Івана Богуна, могилів-подільського – Остапа (Евстафія) Гоголя (що був і наказним гетьманом, і славним предком Миколи Гоголя, і прообразом Тараса Бульби) – справжніх лицарів і народних героїв України! У цих краях – відлуння битв під Збаражем, Зборовом, Батогом… Під Старокостянтиновим схрещували свої гострі шаблі два непримиренні супротивники: козацький полковник Максим Кривоніс і магнат Ярема (Ієремія) Вишневецький.

Гордістю Подільського краю є незламний Устим Кармелюк. Чи відтого Кам’янець-Подільська (Стара) фортеця “увіковічнила” його пам’ять в одній зі своїх башт (з якої той умудрився тричі втекти)… Контрастнішого, ніж Поділля, регіону щодо заповідних природних територій в Україні немає. Власне, погляньте: якщо відсоток заповідності у Хмельницькій області найвищий по країні – 14,8, тоу сусідній Вінницькій – найнижчий, лише 0,9. Сміх (і стид за вінничан) та й годі!

Подільська височина – перлина на рельєфній карті України. У її межах багато цікавих природно-заповідних територій, зокрема заказників у межах тієї ж Вінницької області. Та вони малі за площею, а “серйозного” об’єкта природно-заповідного фонду (ПЗФ): національного природного парку, природного чи біосферного заповідника – в області не має. Та звідки їм було взятись. Ясна річ, за рівнем сільськогосподарського освоєння Вінничина “не відстає” від таких “антропогенних” областей як Дніпропетровська, Кіровоградська, де відсоток розораності зашкалює за 90 (у США в цілому –17,3%!).

Але не забуваймо про гордість Центрального Поділля (у межах якого в основному і знаходиться Вінницька область) – колишні вікові діброви, а нині заповідні перлини (правда, в якому вони зараз стані?) – ландшафтні і ботанічні заказники: Марксова дубина (Немирівський р-н), Броницький, Вендичанська дубина, Грабарківський (Могилів-Подільський р-н), Бритавський (Чечельницький р-н), Гайдамацька балка (Тростянецький р-н), урочище Білянський ліс (Ямпільський р-н), Гарячківська дача (Піщанський р-н) та інші (в Україні загалом природних заказників – 2709!).

Зрозуміло, площа, приміром, ландшафтного заказника “Володимирська дубина” (на схилах р. Ров, Гніванське лісництво, Жмеринський лісгосп) всього 133 га (не зрівняєш з площею національного парку “Подільські Товтри” у Хмельницькій області – 261316 га!). Але, при всьому тому, “свій” національний природний парк Вінницька область зобов’язана мати! Адже згідно з Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі ще до 2006 р. потрібно було створити Центрально-Подільський НПП площею 15 тис. га. Відтак на сьогодні (у контексті вищесказаного) вже істиною стає географічний постулат: кожний ландшафт, як унікальна річ земного буття (в науці – геореал), повинен бути репрезентований природно-заповідною територією.

Тобто, кожна природно-ландшафтна країна, зона, провінція чи край, область і, навіть, фізико-географічний район, або кожний клас, підклас, тип, вид ландшафтів і т. д. відповідно мають мати у натурі природний чи біосферний заповідник, національний природний чи регіональний ландшафтний парк, заказник чи, як мінімум, заповідне урочище. Це, так би мовити. як кожний, приміром, етнічний регіон презентується у краєзнавчому музеї національними костюмами, своєю вишивкою, речами побуту, має свою архітектуру, звичаї і традиції місцевих жителів тощо. А заповідна територія – це свого роду природний музей під відкритим небом.

Та повернемося до презентації природних ландшафтів заповідними територіями, зокрема на тлі Подільської височини. Тут у південно-східному керунку, починаючи з території Польщі, розкинулось (уздовж Головного Європейського вододілу) живописне горбогір’я – Розточчя, що представлене у природно-заповідному фонді України природним заповідником “Розточчя” та Яворівським національним природним парком на Львівщині. Південніше Розтоцького кряжу – не менш мальовниче Опілля, а від селища Підкамінь Львівської області, через територію Тернопільської (Збараж, Скалат) і Хмельницької областей (Сатанів, Кам’янець-Подільський), тягнуться у вигляді зубчастого кряжа – чарівні і загадкові Товтри, або Медобори.

У межах останніх створені і функціонують відповідно природний заповідник “Медобори” і національний природний парк (НПП) “Подільські Товтри”. Далі, на південний схід, Товтровий кряж через Чернівецьку область доходить, перетинаючи Молдову, аж до Румунії. Загалом, довжина Товтр – 250 км. Унікальний реліктовий (15-ти мільйонного віку від виникнення!) ландшафт подільських Товтр не менш класично представлений цілою низкою ландшафтних заказників загальнодержавного значення у Хмельницькій області: товтри “Велика і Мала Бугаїха” (Чемеровецький р-н, біля с. Голенищево); мальовничі кам’янисті схили товтрового кряжу – “Іванковецький” (Городоцький рн, Сатанівське лісництво); на території Кам’янець-Подільського р-ну – “Циківський” і “Кармалюкова гора” (Маківське лісництво), “Товтра-Вербецька (поблизу с. Гуменці), “Совий яр” і “Княжпільський” (Подільське лісництво) – товтровий, з виходами вапняків, кряж.

Про поетичну красу вищезгадуваного природного заповідника “Медобори” ми колись іще неодмінно розповімо, а сьогодні – про найбільший в Європі національний парк, який розкинувся на славній Подільській землі!

Національний природний парк “Подільські Товтри” створено 27 червня 1996 року. Знаходиться він на територіях трьох адміністративних районів Хмельницької області: Камянець-Подільського, Городоцького та Чемеровецького. Парк займає 12,5% території області і за площею (261316 га) поступається хіба що біосферному резервату на о. Гренландія (70 млн. га). Водночас! У постійному користуванні цього парку лише 3 015 га (всього 1,1% від загальної площі). На господарську зону НПП “Подільські Товтри” відповідно до функціонального зонування парку приходиться 94,94% його території, а на заповідну 0,61%. Для довідки, відповідно до закону на території національних природних парків виділяються зони: заповідна, регульованої і стаціонарної рекреації, господарська; у межах національних природних парків одні землі Указом Президента України передаються їм упостійне користування, а решта залишаються у попередніх землевласників і користувачів.

У межах національного парку на 80 км дугоподібно тягнеться скелясте пасмо подільських Товтр. Виникли вони зі скам’янілих моховаток, устриць, коралів, літотамнієвих водоростей тощо як бар’єрний риф давніх (тортонського і сарматського) морських басейнів, що існували у неогеновий період (міоцен) на місці сучасних гірських Карпат. Знаходився цей риф вздовж суходолу (на відстані 15–30 км від берега). Подібно нинішньому Великому Бар’єрному рифу на східному узбережжі Австралії. Аналогічного природного об’єкту з таким геологічним минулим у Європі і світі немає (дещо подібне є на о. Великобританія і в США). До речі, у 2000 році Подільські Товтри пропонувалися Мінприроди України до списку Всесвітньої природної і культурної спадщини. За морфологією сьогоднішнє Товтрове пасмо (шириною 5–6, а то й 10–12 км) плосковершинне.

Має вигляд вузьких горбистих кряжів, ізольованих конусоподібних горбів, гребенів, які підносяться над навколишньою місцевістю до 60–65 м. Деколи товтри мають вигляд морських атолів. По обидві сторони від головної гряди спостерігаються окремі горби з гострими скелястими вершинами і похилими схилами. Широких плато тут майже нема. Найвища морфометрична відмітка в межах національного парку 401 м, а Товтр загалом – 436 м н.р.м. Цей найбільш підвищений район в усьому Поділлі має дуже хвилястий, еродований рельєф з великою кількістю балок. Удовж річок схили урвисті, порізані діючими ярами. Відтак, значна розчленованість території створює сприятливі умови для розвитку спортивного екотуризму та активного відпочинку (перш за все дельтапланеризму та парапланеризму).

Потужні, черепашкові, вапняки Товтрового кряжу сприяють формуванню скульптурного карстового рельєфу. Чимало тут ніш, гротів, печер. Найбільш відомі у спелеологічному екотуризмі карстові печери у гіпсах – Атлантида і Киянка (с. Завалля, лівий корінний схил р. Збруч)), варта уваги печера Кармалюка в с. Маліївці. Рекреаційно-пізнавальний інтерес мають також величні каньйони Дністра та Смотрича з унікальними відслоненнями силурійських порід. До основних чинників, що сприяють розвитку екотуризму в НПП “Подільські Товтри” також належать відносно “комфортні ”гідрокліматичні умови.

Так, територію парку можна використовувати з рекреаційною метою протягом року. На берегах Дністровського водосховища (насамперед у зоні Бакотської затоки) створюються невеличкі туристичні притулки для комплексного обслуговування рекреантів. Тут за помірну ціну надаються рекреаційні послуги: ночівля, харчування, зв’язок, прокат туристичного спорядження, розваги тощо. Туристи можуть собі дозволити пречудову мандрівку по водосховищу на плавзасобах (байдарки, каное, катамарани, яхти). Але їх “підстерігає” особлива розкіш – плавучі дачі. Також є можливість мандрувати по Дністровському водосховищу на комфортабельному дебаркадері з зупинками у мальовничих місцях.

Значну рекреаційну цінність НПП “Подільські Товтри” складають природні лісові масиви. Насамперед – це дубово-грабові,грабово-дубово-ясеневі і кленово-ясеневі ліси. Поширені також і бучини. Поряд з річками та іншими водними акваторіями їм відводиться основна роль в організації короткочасного відпочинку населення та екотуризму. Загальна площа рекреаційних лісових територій парку становить 11,5 тис. га.

Напрочуд багате флористичне розмаїття (особливо степової рослинності) національного парку. Тут, як ніде в Україні серед природно-заповідних територій, найбільша кількість видів вищих судинних рослин – 1543! Пояснюється це тим, що у доісторичні часи (плейстоценовий період, Товтрова гряда не зазнала впливу материкового зледеніння, що сприяло збереженню на цій території багатої теплолюбної флори.

У межах національного парку до Червоної книги України занесено 60 видів рослин. Серед подільських ендеміків зустрічається волошка тернопільська(Centaurea ternopolica), з реліктових видів – змієголовник австрійський (Draсocephalum austriacum), лунарія оживаюча (Lunariarediviva), берека або горобина лопатева (Sorbus torminalis) тощо. Окрім Червоної, є ще Зелена книга України, куди віднесені цілі рослинні угруповання – асоціації, формації, їх групи. Наприклад, на території НПП “Подільські Товтри”: скельно і звичайно дубовий ліс кизиловий, грабово-дубовий ліс волосисто-осоковий та яглицевий, степова формація мигдалю низького тощо.

Кам’янець-Подільський

Кам’янець-Подільський

Багата також і фауна національного природного парку. Переважають лісові види, оскільки ліс – найменш трансформований місцевий ландшафт. Одних птахів – 140 видів (з 420-ти по Україні). Особливо охороняються 99 видів. Серед них: лелека чорний (Ciconianigra), осоїд (Pernis apivorus), змієїд (Circaetus gallicus), орел-карлик (Hieraaetus pennatus), скопа (Pandion haliaetus) та ін.; зустрічається (залітає) найбільший з наших орлів – беркут (Aquila chrysaetus). Особливо цікавий світ комах (ентомофауна). В окремих місцях подільських Товтр, як в Еденському саду, літають ще “червонокнижні” метелики (лускокрилі): білокрилий з чорними і червоними відмітинами аполлон (Parnassius apollo), “опалова” мнемозина (Parnassius mnemosyne), “зебровидна” поліксена (Zerynthia polyxena), вишнево-коричнева райдужниця велика (Apatura iris), бражник прозерпіна (Proserpinus proserpina) – вперше описаний Палласом у 1772 р., з твердокрилих (жуків) – вусач великий дубовий (Cerambyx cerdo). Навесні вночі, а то й удень, околиці будь-якого болота, озера чи навіть залитої водою канави наповнюються “колисковими піснями” чи трубними лементами кумки або жерлянки жовточеревої.

Зустрічається також вона в джерелах, криницях. З амфібій у НПП “Подільські Товтри” також живуть: часничниця звичайна, квакша звичайна, ропуха зелена, жаба гостроморда. Рептилії представлені мідянкою, ящіркою прудкою і зеленою, гадюкою степовою східною, черепахою болотною. “Вища” фауна ссавців налічує 55 видів, зокрема: кіт дикий, видра річкова, тхір степовий, ховрах європейський тощо. З нічних метеликів, які занесені до Червоної книги України, Європейського Червоного списку на території національного природного парку виявлені, крім бражника прозерпіна, бражник-мертва голова (Acherontia atropos), сатурнії, Eudia (мала павиноочка, pavonia; середня або тернова, spini), стрічкарки, Catocala (блакитна, fraxini; малинова, sponsa) тощо.

Радує те, що у межах національного парку є чимало заказників (15) і пам’яток природи (4) загальнодержавного значення як територій та об’єктів ПЗФ “нижчих” (відносно НПП) категорій. Особливий науково-пізнавальний інтерес (зокрема для екотуризму) мають пам’ятки природи: “Китайгородське відслонення”(Кам’янець-Подільський р-н, с. Китайгород) на схилі долини р. Тернава, яке є еталонним силурійським розрізом (до 440 млн. років), “Товтра Самовита” (Чемеровецький р-н, с. Залуччя) і, ясна річ, “Смотрицький каньйон” у силурійських вапняках – глибока (більше 100 м) і вузька річкова долина від с. Голосків (с. Пудлівці) через м. Кам’янець-Подільський довжиною 9 км і південніше – до с. Цибулівка (с. Зубрівка) (звичайно, не “Великий каньйон Криму” –більше 300 м і навіть не каньйон Колорадо – 1500 м у національному парку США “Гранд-Каньйон”, та все ж …).

Унікальними пам’ятками геологічного минулого на території НПП “Подільські Товтри” є заповідні урочища – відокремлені цілісні ландшафтні комплекси (таких урочищ тут 25): Залучанська печера, скеля-останець “Голова велетня”, вапнякова скеля “Голова витязя”, гора Теремець з аркою, карстовим містком, печерою та ін. Варто сказати ще про одну категорію природно-заповідного фонду у межах і побіля національного парку – парки пам’ятки садовопаркового мистецтва (де злились воєдино витвори природи і людського генія): “Сатанівська перлина” (Городоцький р-н), Маліївецький, Михайлівський, Голозубинецький (Дунаєвецький р-н)тощо.

Особливу цінність і значимість для рекреаційного господарства НПП “Подільські Товтри” складають мінеральні води з широким спектром лікувальних властивостей, зокрема: типу “Нафтуся” в околицях Сатанова, с. Привороття-2 біля м. Кам’янець-Подільського; содові типу “Миргородська” в с.Маків біля м. Кам’янець-Подільського; мінводи м. Кам’янець – Подільського з унікальним терапевтичним ефектом і різноманітні розсоли з підвищеною концентрацією літію, брому, йоду тощо.

У межах НПП “Подільські Товтри” на території Кам’янець-Подільського району функціонує п’ять рекреаційних закладів (дитячий санаторій “Дністер” – смт. Стара Ушиця, профілакторій “Лісова пісня” – с. Привороття-2, дитячий оздоровчий табір “Чайка” – с. Врублівці, база відпочинку “Смотрич” – с. Устя). У м. Кам’янці-Подільському – пансіонат “Поділля”, готельні комплекси “Фільварки-центр”, “Гала-отель”, “Ксенія”.

У Чемеровецькому районі знаходяться бази відпочинку “Перлина Поділля (с. Бондарівка) та “Збруч” (с. Романівка). У Городоцькому районі на базі мінеральної води типу “Нафтуся” функціонує Сатанівський курортно-рекреаційний комплекс, який включає: санаторії “Товтри” і “Збруч”, профілакторій “Берізка”, бази відпочинку “Медобори”, “Джерельце”, “Перлина Поділля” тощо.

В НПП “Подільські Товтри” набувають розвитку пішохідний, водний, кінний, науково-пізнавальний види екотуризму. Пропонуємо (для інформації) туристичні та екскурсійні маршрути НПП “Подільські Товтри”.

Науково-пізнавальні

  1. м. Кам’янець-Подільський. Об’єкти показу: Стара фортеця, ратуша, Руська брама, Польська брама, Кушнірська башта, Домініканський костьол, кафедральний костьол.
  2. м. Кам’янець-Подільський – с. Маків – с. Голозубинці – с. Маліївці – с. Михайлівка (Дунаєвецький рн). Об’єкти показу: санаторій “Україна” у с. Маків, Маківський парк; Голозубинецький, Маліївецький і Михайлівський парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (XVIII ст.), печера Кармалюка в с. Маліївці.
  3. м. Кам’янець-Подільський –с . Жванець (Кам’янець-Подільський р-н) – м. Хотин – с. Завалля (Кам’янець-Подільський рн). Об’єкти показу: у с. Жванець – залишки фортеці, козацькі вали, місце стоянки полків Б. Хмельницького під час битви з польською шляхтою у серпні-грудні 1663р.; у м. Хотин – Хотинська фортеця; у с. Завалля – печера “Атлантида”.
  4. м. Кам’янець-Подільський – Совиноярська та Княжпільська лісові дачі, Бакотський печерний монастир – смт. Стара Ушиця. Розміщення туристів – у пансіонаті з лікуванням “Поділля”, харчування: ресторан “Стара Фортеця”, кафе “Мілена” тощо.
  5. м. Кам’янець-Подільський – м. Сатанів. Об’єкти показу: Сатанівський монастир, руїни Сатанівського замку, джерела мінеральної води “Збручанська Нафтуся”, залишки синагоги XVI ст.(однієї з найкращих в Європі), могили хасидів. Тривалість маршруту – 5–12 днів. Розміщення і харчування – в санаторії “Товтри” (смт. Сатанів).

Під час перебування в санаторії організуються за додаткову плату катання на човнах та водних велосипедах, риболовля на озері, в зимовий час – купання у плавальному басейні, автобусні екскурсії у м. Хмельницький, Тернопіль, Почаївську лавру.

Пішохідні

Перший – одноденний, протяжність 12 км. Проходить берегом Бакотської затоки Дністровського водосховища із заходом до Бакотського скельно-печерного монастиря.

Другий – кільцевий дводенний перехід, з ночівлею, протяжність понад 30 км. Починається від с. Врублівці, по лівому березі р. Тернави, через с. Китайгород до с. Княжпіль і назад по правому березі р. Тернави. У лісі, біля села Сурженці, зупинка з ночівлею.

Третій – кільцевий дводенний перехід, з ночівлею, протяжність 30 км. Починається від с. Стара Ушиця, берегом Дністра через с. Гораївка, знайомство з Бакотським скельно-печерним монастирем.

Четвертий – кільцевий, дводенний. Починається з смт. Чемерівці, проходить по товтрах до с. Вишневчик, де туристи зупиняються на ночівлю, а потім, у зворотному напрямку – до смт. Чемерівці. Маршрут знайомить відпочиваючих з місцевими краєвидами.

Кінний – с. Боришківці – с. Княжпіль – с. Суржинці – с. Фурмановка – с. Врублівці – с. Китайгород (дводенний).

Водний – протяжність 120 км; починається у смт. Жванець і проходить вниз по Дністру до смт. Стара Ушиця. Довжина денних переходів не більше 15–20 км. Ночівлі передбачені у с. Бабшин, с. Сокіл, с. Устя, с. Велика Слобода, с. Лука Врублівецька, с. Субіч, с. Калачківці, в районі Бакотської затоки та смт. Стара Ушиця.

Велосипедний – протяжність маршруту становить понад 100 км. Починається в смт. Чемерівці, ночівля передбачена у с. Жабинці. Далі він проходить через с. Мар’янівка, с. Завалля, з ночівлеюв с. Привороття; кінець маршруту у с. Жванець.

Наявність на території національного природного парку “Подільські Товтри” як унікальних рукотворних об’єктів, так і неповторних природних комплексів створює виняткові умови для розвитку екотуризму не тільки оздоровчого, але й пізнавального. В регіоні збереглися у незміненому та мало зміненому стані численні території, зайняті археологічними,архітектурними та історико-культурними пам’ятками доби Київської Русі та періоду національно-визвольної боротьби (Козаччини). Унікальною за природною красою долинного ландшафту та гуманістичною історико-культурною цінністю є Бакотська затока на Дністрі з Свято-Михайлівським скельно-печерним чоловічим монастирем.

Саме місце розташування монастиря в одному з наймальовничіших куточків Поділля, на високій 120-метровій білокам’яній горі, навертає думки на вічне, спрямовує їх до істини, до вірного сприйняття довколишнього світу. Вважається, що монастир виник ще в ХІ ст., або у ХІІ–ХІІІ ст.ст., коли тодішнє подільське містечко (з міцним замком-фортецею) Бакота (нині затоплене водами Дністровського водосховища у 1881–87 рр.) було адміністративним центром, столицею давньоруського Пониззя (Придністровського Поділля).

У 1891–1892 роках за дорученням Російської Імператорської Археологічної комісії тут проводив розкопки відомий вчений, українофіл, професор університету Святого Володимира В. Б. Антонович. Він знайшов залишки печерних келій і монастирської церкви, заново, таким чином, відшукавши Бакотський монастир, зруйнований монголо-татарами. До складу території парку “Подільські Товтри” входить Національний історико-архітектурний заповідник “Кам’янець”, який оголошений у 1998 році – на місці Старого міста з фортецею (як заповідник його створено ще у 1928 р.). Старе місто (колишній Кам’янець) з фортецею відоме у культурному світі своєю поетичною назвою – Квітка на камені!

Тільки питання – чого й досі ми не спромоглися його включення до Списку ЮНЕСКО – до Всесвітньої природної і культурної спадщини? Власне, двохтисячолітня історія Кам’янця-Подільська починається десь з часів воєн римлян з даками (предків нинішніх румун). А міст через річку Смотрич тут і зветься – Римський. Не забуваймо! Місто стало з ХV cт. (після розорення Бакоти поляками у 1434 р.) центром Придністровського Поділля, з 1463 року – Подільського воєводства, пізніше – Подільської губернії, а далі – обласний, районний центр…

Кам’янець-Подільська фортеця вперше згадується у грамоті Юрія К(а)оріатовича, одного з відомих представників не менш знатного литовського православного роду князів Каріятовичів, що володіли на той час (з 1362 року) Поділлям. Але археологічні дослідження свідчать про більш давнє існування фортеці – Х–ХІІІ ст. Отримала вона назву “Стара” – за романом Бєляєва і фільмом “Айвенго”. На її поважний вік вказують також “шрами” від застряглих у стінах кам’яних ядер. За свою історію тільки одному Магомету ІV впала вона до ніг. Знає Стара фортеця (крім Кармелюка) імена багатьох відомих людей: Володимир Даль, Ян де Вітте, … і Л. Кучма (той приїжджав перед виборами у президенти 1994 і 1999 рр. загадати в Кам’янці-Подільському бажання – і вони, на диво, збувалися!).

Косуля

Косуля

Неабияку історико-культурнуцінність мають середньовічні Домініканський і Францисканський монастирі (ХІV–ХVІІІ ст.), церква святих апостолів Петра і Павла(1569 р.), дерев’яна церква на Карвасарах (1799 р., що біля Старої фортеці. У Домініканському монастирі знаходиться храм Станіслава Августа. Проходячи воротами до нього якраз і загадують бажання. Втім, цей храм символічно відбиває певний відтинок історії міста (з часу загарбання поляками – 1430 р.). Так, турки, що владарювали тут 27 років (1672–1699 рр.), примудрилися до бувшого польського костьолу добудувати мінарет, а поляки після них – увінчали його… Дівою Марією! Отака вийшла еклектика!

Загалом на території національного парку не в дивовиж багато історико-архітектурних пам’яток (більше 300): у самому місті Кам’янці-Подільському їх аж 205 (177 – на території Старого міста площею 24 га) , у Кам’янець-Подільському районі – 63, Чемеровецькому – 27, Городоцькому – 12. Вже така велика кількість історико-архітектурних пам’яток свідчить про складну історичну долю міста на окраїні теперішньої України – Кам’янця-Подільського і довколишніх місць території національного парку. Ех! Пам’ятаю, як студентом ІІ курсу КДУ ім. Т. Г. Шевченка на географічній практиці під орудою незабутнього Івана Остаповича Речмедіна удвох з Сергієм Жилкіним (зараз науковий співробітник Інституту географії НАНУ) “по-мавпячому” піднімались на верхні площадки оборонних веж Старої фортеці, з яких відкривались незабутні краєвиди довколишніх місць. Можливо, тоді всотувався у нашу романтичну особистість Дух (міць і сила) цих грізних і суворих, водночас по-старечому задуманих, з глибокою філософською сутністю, фортечних стін.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s